Львів прощається з героями: Дем’яновським, Юркевичем, Ткаченком.

Львів попрощається з Героями: пам’ять про загиблих захисників України

Завтра, 1 жовтня, Львів в останню путь проведе трьох своїх синів – Романа Дем’яновського, Владислава Юркевича та Антона Ткаченка. Вони віддали найцінніше, захищаючи рідну землю від російських загарбників. Інформація про прощання надана Львівською міською радою.

Церемонія прощання розпочнеться о 12:00 в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Після цього, орієнтовно о 12:30, на площі Ринок відбудеться загальноміська церемонія вшанування пам’яті загиблих. Поховають Героїв на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна).

Життєві шляхи тих, хто став на захист Батьківщини

Роман Дем’яновський (22.03.1981 – 28.08.2024) народився у селі Грозьово Львівської області. Здобув професію машиніста-кранівника та електрогазозварника, пройшов строкову військову службу. Працював у сфері монтажних та ремонтно-відновлювальних робіт, мав власну справу. За словами рідних, Роман був надзвичайно позитивною, життєрадісною та цілеспрямованою людиною, яка дбала про свою сім’ю. Його захопленнями були полювання, робота, приготування їжі та відпочинок на природі. З початком повномасштабного вторгнення Роман став на захист України, боронив територіальну цілісність на Донецькому напрямку у складі 53-го окремого розвідувального батальйону Сухопутних військ ЗСУ. Нагороджений медаллю «Ветеран війни». У Романа залишилися дружина, двоє синів, донька, брат, сестра та родина.

Владислав Юркевич (26.04.1979 – 17.07.2026) – львів’янин. Навчався у Винниківському науковому ліцеї та середній загальноосвітній школі №42, пізніше здобув професію столяра-будівельника. Працював у сфері будівництва. Рідні згадують Владислава як людину надзвичайної доброти, щирості та відкритості, з добрим серцем і сильним духом. Він був мужнім, відповідальним, завжди готовим підтримати близьких. Владислав із пристрастю ставився до всього, за що брався, доводячи справи до кінця. Захоплювався спортом, природою та подорожами. У 2026 році став на захист Батьківщини, боронячи Україну на Донецькому напрямку у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади. У Владислава залишилися двоє синів, дружина, брати, сестри, родина та друзі.

Антон Ткаченко (29.12.1985 – 26.09.2026) народився у Донецьку. Навчався у гімназії №92 міста Донецьк, пізніше – у дитячо-юнацькій спортивній школі №4 Маріупольської міської ради. Здобув професію тренера-викладача. Працював масажистом-реабілітологом. За словами рідних, Антон був мужнім, сміливим, надійним і турботливим чоловіком та батьком, опорою для родини. Займався реабілітацією військовослужбовців. Мав звання майстра спорту з греко-римської боротьби, захоплювався спортом, любив їздити на велосипеді, грати в баскетбол та нарди. У 2025 році Антон став на захист України, боронив Донецький напрямок у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. У Антона залишилися дружина, донька, батько, брати та родина.

Вічна пам’ять Героям, які віддали своє життя за свободу та незалежність України.