Солодкі булочки, які рятують життя
Джерело: zaxid.net
Солодкі булочки, які рятують життя
Ліс за кілька кілометрів від Львова присипаний снігом. У його глибині на маленькій галявині семеро собак по колу прив’язані до дерев. Їхній гавкіт в прозорому холодному лісі дзвенить, мабуть, на кілометр. «Альбусе! Давно не бачились! Аж від учора. У кого вільні руки, щоб почухати мене?», – гавкає Валькірія або просто Вакуся. «Спейсе, ти, як завжди, у чудовій формі. А я сьогодні трохи втомлена», – гавкає Лея. «Я буду перша працювати!», «Ні, я перша піду!», – сперечаються Каланте і Тея. М’ята рішуче висловлює протест через обмеження свободи. Собаки гавкають від нетерплячки, поки їхні власниці обговорюють план сьогоднішнього тренування.
ZAXID.NET побував на тренуванні пошукових собак львівського кінологічного загону Асоціації SARVA. На рахунку цих песиків – кілька десятків пошуків, зокрема – дітей. Розповідаємо, як собаки та їхні власниці шукають людей та як долучитися до цієї справи, навіть якщо у вас (поки що) немає собаки.
Щонеділі, у будь-яку погоду
«Це наші солодкі булочки, які сплять на дивані, обожнюють смаколики, гризуть іграшки і вимагають, щоб їх чухали. Звичайні домашні собаки», – говорить Галина Гончарук.
Галина Гончарук керує пошуково-рятувальною волонтерською асоціацією SARVA після того, як її попередній керівник Олексій Геращенко пішов на фронт. Галина – кінологиня з 30-річним досвідом. У 2020 році вона разом з Олексієм та подругою, теж кінологинею, Ольгою Бобрицькою створила SARVA.
Перед повномасштабним вторгненням Росії в Україну в Асоціації було близько 300 членів, більшість – на Львівщині, осередки працювали в Києві, Чернігові і Вінниці. Під час тренувань в лісі, згадує Галина Гончарук, ділилися на кілька груп, окрім собак та їхніх власників, були ще статисти, пошуковці без тварин, помічники.
«Сьогодні ви бачите майже весь наш львівський кінологічний загін. Немає лише моєї дочки зі своїм собакою», – говорить Галина Гончарук.
На галявинці, окрім керівниці, – ще п’ятеро жінок і семеро собак. Загалом по Україні зараз працюють кілька десятків волонтерів-пошуковців SARVA.
«Багато наших членів пішли воювати – це природно для волонтерів. Хтось перемкнувся на допомогу армії, що, безперечно, зараз найважливіше. Дехто виїхав», – каже Галина Гончарук.
Каланте, Тея, М’ята, Валькірія, Лея, Спейс і Альбус тренуються в лісі щонеділі вже впродовж кількох років. Їхні власниці жертвують часом з сім’ями, пізнім сніданком в кав’ярні чи просто довгим сном, аби їхні компаньйони щомиті були підготовлені розпочати пошук зниклої людини. «Так, ми ненормальні», – сміється Галина Гончарук.
Окрім тренувань собаки кілька разів на місяць виходять на реальні пошуки на прохання поліції Львівщини. А це означає, що упродовж 3-5 годин поспіль вони обстежують кілька квадратних кілометрів лісу, продираючись крізь хащі, рови та багно. А з ними – їхні власниці-провідниці.
Кінологиня Галина Гончарук «драйвить» Альбуса іграшкою перед вправою на пошук. Ігрова мотивація допомагає у навчанні собак
Собаки шукають заблукалих людей в лісах, горах. У сезон грибів – це часто любителі тихого полювання. Губляться всі – і дорослі, і діти. Щоб навчити тварин шукати останніх, волонтерки залучають до тренувань своїх дітей. Справа в тому, що для собак діти – незрозумілі істоти, вони невисокі й пахнуть не так, як дорослі.
Влітку 2021 року собака Анни Алексєєнко Тея і Валькірія Галини Пушкарьової долучалися до пошуку шестирічного Олексія Стефанціва, який заблукав поблизу Говерли – ця історія нашуміла на всю Україну.
Також чотирилапі члени кінологічного загону допомогли знайти 11-річну Соломійку Веклич, яку цього літа шукали на Львівщині упродовж семи довгих днів.
А минулого тижня Лея Марини Стасюк з усіх сил намагалась розшукати 22-річну Поліну Маркварт, яку, на жаль, знайшли мертвою.
Все не так, як у кіно
«На жаль, собаки не завжди знаходять людей, які загубилися. Це залежить від багатьох чинників», – говорить Галина Гончарук.
Часом людину шукають не в тому місці через неправильне орієнтування, часом – вичерпується робочий ресурс собак, адже вони – не роботи. Найбільша проблема зараз – це брак собак і людей, які виходять на пошуки.
«Якщо раніше ми могли вивести на пошуки одночасно 10 собак, то зараз – дві-три. Це дуже зменшує охоплення території. Та це все одно збільшує шанс людини на порятунок», – каже кінологиня.
Чому до пошуків не залучають поліцейських собак? У реальному житті, на відміну від фільмів, вони не завжди є. У відділенні поліції, що займається пошуком зниклих, можуть працювати одна-дві людини. Тому і залучають волонтерів, у чиїх собак, до того ж, вкладено значно більше тренувального ресурсу.
Пошуково-рятувальні собаки – не слідові. Пошук виключно за слідом – це ще один міф, що прийшов з кіно. У реальному житті собака може вести свіжий слід усього пару кілометрів на відкритій місцевості. У місті ж це взагалі майже нереально.
«Наші собаки – саме пошуково-рятувальні. Це інше тренування, інші навички. Вони навчені реагувати на людину, яка сидить або лежить в лісі чи полі. Головне для собаки, коли вона знаходить людину, позначити її голосом – тобто гавкати доти, доки не підійде провідник і не переконається, що це людина, яку ми шукаємо», – пояснює Галина Гончарук.
Собака не може бути універсальним – одночасно шукати наркотики чи вибухівку, затримувати злочинців і бавити дітей. Це взаємовиключні навички. Тож коли ви чуєте історію про такого пса – це ще одна видумка сценаристів. Кожен пес виконує свою функцію.
Інший міф про пошукових собак стосується порід, які можуть виконувати цю роботу.
«Якщо на словах про пошук людей вам на думку спадають сенбернари, то розчарую. Сенбернари не можуть шукати людей в лісі чи під завалами будівель. Колись давно вони допомагали діставати людей з-під снігу після сходження лавин. Їх тренували виключно для цього. За минулі десятиліття селекція взагалі зробила зі сенбернарів собак-компаньйонів, а не рятувальників», – розповідає Галина Гончарук.
Насправді, собака має обов’язково відповідати кільком критеріям, а навичок її можна навчити, пояснює Галина Гончарук. На недільному тренуванні у лісі працюють двоє веймаранерів, прямошерстий ретривер, дві бельгійські вівчарки – малінуа і грюнендаль, коллі, а також колись знайдена в лісі метиска М’ята.
Пошуковий собака не може бути гігантської породи, адже розмір впливає на його спритність і легкість пересування. Звісно, це не може бути і мініатюрний собака, – йому не вистачить сил. Також пошуковими через особливості анатомії не можуть бути породи собак із приплюснутими мордочками.
Окрім хорошої фізичної форми, пошуковий собака має бути доброзичливим до всіх людей без виключення – бо ж «губляться не лише хороші». Звісно, у песика має бути відповідний темперамент, адже «диванний кабачок» не оцінить тривалі навантаження в лісі. Ще одна важлива характеристика пошукового собаки – бути голосним, бо треба не лише знайти людину, а й повідомити про це інших.
Коллі Лея Марини Стасюк ще пару років тому була ніжною принцесою, яка не хотіла сідати в машину, щоб не забруднитись, і акуратно їла з рук. Сьогодні вона виходить навіть на нічні пошуки, де завзято долає кілометри хащів.
«А найголовніше – мотивація власника собаки рятувати людські життя. Потрібно присвячувати роки системним тренуванням, виходити з дому чи з роботи в будь-який час, коли потрібна допомога. Люди губляться не за графіком і не тільки в хорошу погоду», – каже Галина Гончарук.
Мотивація – це все
Усе життя собаки тримається на мотивації. Пес не мріє рятувати людські життя, бо не мислить такими категоріями. Проте завдяки системним тренуванням знайдена людина стає для нього винагородою, що підтримує азарт працювати далі.
Через те, що знайти людину вдається не завжди, мотивацію втрачають і собаки, і їхні люди.
«Одразу після невдалих пошуків ми можемо проводити для собак тренування на тому ж місці, щоб вони таки отримали свою нагороду, хай і у вигляді статиста. А самі ми тримаємось своїх цінностей і переконання, що навіть маленький шанс кращий за жоден», – діляться волонтерки.
Окрім лісів і полів, львівський кінологічний загін Асоціації SARVA раніше тренував пошук людей в техногенних умовах. Ідеться про закинуті будівлі та пошук під завалами. На жаль, зараз в місті немає умов для таких тренувань, але волонтерки не втрачають надії знайти відповідну локацію.
«На сході України волонтерам з собаками дозволяють долучатися до пошуку людей під завалами після російських атак. Нас рятувальники не пускають, тому що це небезпечно. Та чим більше тих, хто шукає, тим більше шансів знайти людину живою», – розповідає Галина Гончарук.
Керівниця Асоціації SARVA та її колеги-волонтерки мріють, щоб в Україні держава ставилася до допомоги волонтерів так, як в країнах ЄС. Там мешканці на волонтерських засадах працюють пожежниками, парамедиками, рятувальниками, підсилюючи свої громади: бути волонтером – важливо і почесно. Натомість держава забезпечує їх обладнанням, ресурсами для навчань і тренувань.
Сьогодні волонтери SARVA самі і за допомогою грантів та благодійників дбають про засоби для орієнтування в лісі для себе і собак, ліхтарі, аптечки для домедичної і доветеринарної допомоги, техніку для роботи гарячої лінії, пальне для виїздів тощо. За свою допомогу ніколи нічого не просять.
Собака – не обов’язкова умова
Пошуково-рятувальна волонтерська Асоціація SARVA закликає долучатися до своїх рядів. Якщо у вас є активний собака, приходьте з ним – можливо, саме він одного дня врятує людське життя.
Навіть якщо у вас немає собаки, SARVA шукає волонтерів, які готові виходити на піші пошуки, працювати на гарячій лінії, над збором та аналізом інформації, бути статистами на тренуваннях і напарниками провідників собак.
«Коли ми йдемо на реальні пошуки, то не може іти з собакою одна людина. Якщо провідник зламає ногу, наприклад, то сам потребуватиме допомоги. Тож із собакою ідуть щонайменше двоє людей. Також на пошуки виходять люди без собак, які прочісують ліс», – пояснює Галина Гончарук.
Бракує волонтерів на гарячій лінії, що приймає дзвінки про зниклих людей. Зараз на телефоні чергують кілька жінок, одна з яких – служить в ЗСУ, інша – працює на «швидкій», третя – виховує маленьку дитину, а четверта – часом працює в нічні зміни.
SARVA постійно проводить навчання для своїх членів – з орієнтування на місцевості, надання домедичної допомоги, пошуку за допомогою дронів тощо. Без відповідної підготовки на пошуки нікого не пускають. Від людини потрібна лише мотивація рятувати життя інших та відповідальність.
***
Після тренування, що тривало близько трьох годин, на «базі» розтопився майже увесь сніг. Коли «робота» закінчилась і волонтерки збирають речі, собаки вільно гасають поруч. «А я знайшов людину, а в неї був мій м’ячик! Я витягнув його з кишені. Але потім довелося вертатися і гавкати», – ділиться Спейс. «А я бачив сліди косулі! А треба було шукати людину. Та я ще повернусь!», – Альбус у захваті. «А в мене ще залишились сили побігати за м’ячем!», – тішиться Валькірія. «Люди сьогодні так багато разів губилися, але ми все одно всіх знайшли. Це було класно!», – пошукові собаки-волонтери виходять з лісу і їдуть додому. Їм ще треба побути солодкими булочками, поки не прийде новий виклик на пошук.
