З вогню на українську: ветеран після поранення відкинув російську.

Солдат 53-ї ОМБр Євген Крайнов: Мова, що стала принципом, та воля, що долає перешкоди

Ветеран 53-ї окремої механізованої бригади, Євген Крайнов, пройшов шлях від російськомовного чоловіка, який захищав Україну, до палкого прихильника української мови. Рішення про мовний перехід далося непросто, але стало свідомим вибором, що визрів під час лікування важких поранень, отриманих на фронті.

Євген, уродженець російськомовного середовища, шкільні роки пам’ятає як час вивчення української, але в повсякденному житті державною мовою не послуговувався. Поворотним моментом стала травма, отримана на полі бою. Перебуваючи в лікарні, він почав глибоко осмислювати свої мовні звички. “Після операції в Дніпрі я лежу й думаю: а не огидно мені надалі спілкуватися російською? І сам себе питаю: не хочеш змінитися? Ти ж боровся за Україну; в Україні є державна мова, українська”, — ділиться він.

Від сорому до впевненості: мовний виклик на шляху до перемоги

Поступово Євген почав слухати українську музику, дивитися відео, намагаючись говорити. Перші спроби давалися надзвичайно важко. “Мені було соромно, що я не вмію українською. Я ніколи не спілкувався українською, моя мова такою ламаною була. Я й трьох слів не міг зв’язати, речення не міг побудувати українською”, — згадує ветеран. Переїзд до Львова став новим етапом. Тут українська мова стала не тільки мовою спілкування, а й принципом життя. Він почав послуговуватися нею навіть з давніми російськомовними знайомими. Особливо це відчутно у взаєминах з дружиною, яка є україномовною. “Дружина в мене україномовна. Раніше я від неї вимагав розмовляти російською. Це була моя помилка. А тепер сказав: давай, спробуємо українською”, — зізнається він.

Повернення з-за кордону та шлях до зброї

Повномасштабне вторгнення Росії застало Євгена за кордоном, у Польщі, куди він поїхав на заробітки незадовго до війни. Звістку про початок війни він отримав 24 лютого 2022 року. Пропущених дзвінків від батьків, які жили в Гостомелі, було надто багато. Родина мусила терміново евакуюватися. Попри застереження близьких та знайомих, Євген прийняв рішення повернутися до України. “Я вирішив повертатися в Україну. Не можу пояснити чому. Серце кликало. В Україні у мене батьки, кохана, друзі. Усі мене відмовляли, але я повернувся”, — розповідає він.

3 березня, звільнившись з роботи, він разом із товаришем дістався Дніпра. Після невдалих спроб вступити до територіальної оборони, вони звернулися до ТЦК. Попри наявність імплантату в коліні, який міг би стати підставою для тилової служби, Євген приховав цей факт, прагнучи потрапити на фронт. Вже 12 березня він вирушив на війну у складі підрозділу.

Бої на Донеччині та незламний дух

Перше бойове хрещення Євген пройшов 17 березня 2022 року під Володимирівкою на Донеччині. Згодом він став протитанкістом, виконуючи бойові завдання безпосередньо на лінії зіткнення. Під час служби він отримав важку контузію в районі Бахмута. Попри погіршення самопочуття, він залишався на позиціях ще три доби.

Найтяжче поранення Євген зазнав 29 серпня 2024 року біля Неліпівки та Нью-Йорка на Донеччині. Українська група потрапила під удар російських дронів. Внаслідок цього Євгену ампутували ліву руку. Він сам повідомив про своє поранення рідним, знявши та опублікувавши відео з машини швидкої допомоги. Його дружина, дізнавшись про трагедію, підтримала його словами: “Живий? Тоді ми з усім впораємося”. Євген та його дружина, з якою він був знайомий ще до війни, одружилися у вересні 2023 року, а перед цим, у липні, він освідчився їй у Дніпрі.

Нові виклики: спорт як реабілітація та шлях до перемог

Після реабілітації та протезування Євген Крайнов, нині мешканець Львова, з повною віддачею зайнявся спортом. Він досяг значних успіхів в армреслінгу, здобувши спортивний розряд кандидата в майстри спорту. Також він активно тренується у бадмінтоні та бере участь у змаганнях з мотоджимхани. Особливо надихнув його приклад друга, який переобладнав мотоцикл для керування однією рукою. На змаганнях з джимхани Євген посів 16 місце. Бадмінтоном він зацікавився під час реабілітації, і тепер має на меті здобути звання кандидата в майстри спорту і в цій дисципліні. “У мене не було уявлення, що таке бадмінтон. Думав: та що там, воланчик постукати. А коли я потрапив туди, коли побачив як грають професіонали, у мене такий азарт з’явився”, — ділиться ветеран.