Пам’яті воїна Артемія Димида

Брав від життя все і сам був життям

18 червня 2022 року від ворожого мінометного вогню у Миколаївській області загинув 26-річний Артемій Димид.

Син першого ректора Львівської богословської академії Михайла Димида та іконописиці Іванки Димид, онук знаної художниці Лесі Крип'якевич, правнук українського історика Івана Крип’якевича та священника і скрипаля Артемія Цегельського.

За словами предстоятеля Української греко-католицької церкви блаженнішого Святослава, ця смерть потрясла всі інтелектуальні наукові кола, а священниче подружжя Димидів, зокрема його біль у теперішніх обставинах України, стало «іконою Церкви», яка несе тягарі, болі та страждання українського народу, його молоді.

Смерть Артемія стала потрясінням і для української молоді, тисячі вихованців (бо він був наставником «Пласту»), побратимів, однокурсників з Українського католицького кніверситету, друзів, які прийшли на прощання з ним.

Не було такого спорту, в якому себе не спробував хлопець. Він захоплювався військовим пластуванням, стрибками з парашутом, мандрівництвом.

«Мій брат був людиною, яка дорівнює життю і радості. Він брав від життя все і сам був життям», – написала його сестра Климентія.

Учасник Революції гідності, на початку окупації Криму він поїхав на півострів для підсилення проукраїнських сил начебто для купівлі мотоцикла. Після початку бойових дій на Сході України вступив добровольцем в «Азов». Брав участь у боях в районі Широкого. Пізніше перевівся до спеціального підрозділу «Гарпун».

Після повернення з АТО активно займався саморозвитком та подорожами. ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) він жартома охрестив «посттравматичним стресовим розвитком», адже прагнув розвиватися і вдосконалюватися кожного дня.

Артемій займався парашутним спортом та іншими екстремальними заняттями. Одного разу на мотоциклі заїхав в Ірак. Загалом відвідав понад 50 країн.

24 лютого 2022 року хлопець перебував у Ріо-де-Жанейро, проте одразу після початку повномасштабного вторгнення вирушив в Україну. Купив бронежилет та каску та, щоб не платити за перевезення в літаку, одягнув броню на себе. Здивованій стюардесі сказав, що він з України і так йому безпечніше. Вдома зібрав решту спорядження з часів АТО і вирушив на оборону столиці. Але потім його скерували до Бердичева, у 142-й навчальний центр ССО. Служив поруч з мандрівником Віктором-Миколою Гаврилюком, другом Дмитром Пащуком (загинув 12 березня 2023 року) та народним депутатом Романом Лозинським. Вони жартома називали свою четвірку на війні «Гавайська ТрО». Воювали на Херсонському напрямку.

«Ми тримались купи вчотирьох постійно – ти, Гармаш, ВК і я. 105 днів цієї війни разом, поряд, – написав побратим Артемія Роман Лозинський. – Присягали, стріляли, вигадували, сперечались, вечеряли при свічках і снідали між окупованими селами, стійкували, ти щось нам доказував, переконував, а ми слухали і трохи харились, мріяли, воювали. Зазвичай з теробороною. Але і з росіянами теж, особливо ти. Найбільше боявся цього моменту. Що хтось з нас чотирьох… А ти нічого не боявся».

«Ми ніколи не були з Артемом близькими друзями. Але були сусідами впродовж 5 років. Він жив таке яскраве і зухвале життя, на яке мені ніколи не стане духу. Він сотні разів стрибав з парашутом і літав так високо – як мені завжди буде занадто страшно.

Артемій чув, що його запас везіння підвичерпався, але 24 лютого виміняв свій Харлей на зброю і поїхав на лінію вогню», – написала поетеса Анастасія Дмитрук.

«Артемко був незвичайним. Яскравий, активний, ерудований, розумний, патріотичний і завзятий.

Вільний. Безстрашний. Відважний. Для нього світ був великий і відкритий, а перепон не існувало… Ми всі ним неймовірно пишалися», – писав його рідний дядько, голова ВО «Свобода» Олег Тягнибок.

Його віруючі друзі писали, що ангели тішаться, приймаючи Артемія на Небо, і запитують при цьому його Ангела Охоронця, як тобі так довго вдавалося його берегти?